Осінні Листи у Вирій

Моя бабуся Євдокія завжди знала, як слідкувати за погодою. Майже щотижня вона мала особливі дні, якими вона робила “прогнози”. "Сьогодні вранці була роса, отже, жовтень буде сухий", або "Сьогодні дощ, значить зима буде зі снігом". Її прогнози завжди були дуже точними. Чому я не переставала дивуватися - звідки вона це все знає?!

У вересні на бабусиних клумбах квітли строкаті айстри, а повітря починало просочуватися гіркуватим ароматом хризантем, крізь зімкнені бутони яких було так захоплююче вгадувати майбутній колір - якими вони будуть: жовтими, рожевими, рудими? 

Бабуся згрібала сухі тільця померлих рослин, дивилася в небо й казала: “Пташки у Вірії збираються. Скоро залишаться одні горобці та ворони” 

Я уявляла, як шпаки, ластівки, солов'ї залишають свої гнізда, збираються в зграї та готуються до довгого перельоту. Кудись туди, де тепло, де на деревах зовсім інше листя, де квітнуть величезні червоні квіти, над якими пурхають величезні метелики... 

Туди злітаються всі птахи з різних місць. Вони зустрічаються після довгої розлуки, і щебечуть один з одним, розповідаючи історії, які з ними трапилися, знайомлячи своїх пташенят, що підросли, один з одним.

Я детально  уявляла ті чарівні далекі місця, наповнені іншими чудовими запахами та квітами. Місця, до яких долітають птахи, що вирушають у дорогу, коли в повітря наповнював гіркий запах хризантем,які ось-ось розкриються.

14 вересня наші пращури святкували свято Ірія (свято Вірія). Цього дня вони проводжали птахів, що відлітали туди до наступної весни. Разом з ними в Ірій вирушала прекрасна Жива - богиня зростання та процвітання. Її місія землі було завершено. І через деякий час її місце в Яві займуть осіння Макоша-Майстриня та  Марена – богиня зими та морозів.

Ірій – це чарівне місце, домівка Богів, душ наших померлих предків та душ ще не народжених дітей. Там, у центрі позамежного світу, росте Прадерево - велике світове дерево, у гілках якого знаходять притулок птахи, що відлітають від нас. А на самій верхівці Прадерева споконвічно живе Сокіл (Рід), зі сліз якого народилися Білий і Чорний Лебеді, яких Рід перетворив на Білобога таі Чорнобога, між якими постійно точиться боротьба - боротьба Світла та Темряви. 

З 14 по 25 вересня – особливий час для нашої Першозданої Душі. Цими днями вона особливим чином шанує своїх предків. Адже птахи, що відлітають в Ірій, можуть передати їм звістку. І в цій звістці ми можемо розповісти все те, що з нами сталося за останній рік. Нам не потрібно вибачатися. Нам не потрібно просити благословення. Нам не треба дякувати. Для цього існують інші дні Коловороту, коли ми спілкуємося з померлими саме так.

Вересневий час інший. Він стверджує безперервний Зв'язок, який ніколи не переривається. Навіть якщо наші близькі померли. 

“Навіть якщо вас немає поруч зі мною, навіть якщо ви пішли з цього життя, ви залишаєтеся у моїй душі завжди. У моєму серці завжди є місце для вас. І зв'язок між нами існує вічно”

У ці дні - від свята Ірія (14 вересня) до дня Світловида (25 вересня) - наші предки вирушали до дерев - у ліси, гаї, діброви. Вони сідали під дерева і слухали щебет птахів, що збиралися в Ірій. І розповідали. Все, що хотіли розповісти своїм померлим рідним. Все, що трапилося з ними цього року – важливі події, історії, радості та болі. Без будь-якої особливої мети. Просто так. Щоб повідомити.

Це як довго не бачитись з близькою людиною, і при зустрічі розповісти йому все те, що з тобою сталося під час розлуки. Без скарг, без прохань, без вибачень.

Роблячи це, ми стверджуємо абсолютність та очевидність Зв'язку. “Моє життя важливе для тих, хто пов'язаний зі мною. А їхнє життя важливе для мене”.

Здавалося б, що в цьому такого особливого? Але якщо ми заглянемо в глибину абсолютності Зв'язку, ми відчуємо її нескінченну важливість.

З глибини ми чуємо голос: “Ти не самотній. Ти ніколи не був самотнім. І ніколи не будеш. Твоє життя важливе. Не лише для тебе. Але й для тих людей, які привели тебе до цього світу. І тих, хто прийшов до нього через тебе. І тих, чиї душі виявилися спорідненими тобі – твоїх коханих та твоїх друзів. Твоє життя важливе і цінне для них. Так само, як і їхнє життя - для тебе. Тому Зв'язок не перерветься ніколи”

Вирушайте до дерев.

Сядьте у їх тіні.

Слухайте щебет птахів.

Дивіться на те, як вони збираються у зграї.

Згадайте своїх померлих.

І розкажіть їм, що хочеться розповісти.

Не просіть ні про що.

Не перепрошуйте ні про що.

Просто розкажіть, як ви жили цей рік.

Птахи почують вашу розповідь, яка змішається з їхнім щебетом.

Вони долетять до Вирію, знайдуть ваших рідних і все їм розкажуть.

Вони донесуть їм звістку від вас:

“Ви є у моєму серці. Ви важливі для мене. Я знаю, що моє життя теж важливе для вас. Зв'язок між нами ніколи не перерветься. І я знаю, що ви чекаєте звістку від мене. Я теж чекатиму вісточку від вас, яку мені принесуть птахи навесні, повертаючись на землю разом із прекрасною Живою. Пам'ятаю про вас…”

Кожен із нас відчуває наповненість і стійкість, коли в душі є місце всім, хто належить до роду. Тоді немає відчуття порожнечі та самотності, невпевненості та тривоги.

Вересневий час - можливість пережити наповненість і стійкість через усвідомлення Нерозривного Зв'язку. Вона зачіпає чарівні струни нашої Прадавньої Душі. Вона робить нас сильнішими. Вона робить нас більш чуйними та відкритими до тих можливостей, які відкриває перед нами Світ.

Там далеко, серед гілок Прадерева, мешкають ті, з ким наш Зв'язок не перерветься ніколи. І це ще один чарівний фрагмент нескінченного Потоку Життя.

P.S. Упевнена, моя бабуся Євдокія усміхалася, коли я писала цей текст)