Поклик Предків

Дитяча гра в «секретики»
Нещодавно подруга нагадала мені про те, яким джерелом радості та яскравих емоційних переживань була в дитинстві гра в «секретики». Я впевнена, що більшість із вас або самі їх створювали, або знали про те, що це роблять їхні друзі та подруги.
Гра була досить простою – викопати ямку, вистелити фольгою або фантиками від цукерок, гарно викласти на них якісь красиві та цінні для тебе дрібні предмети, квіточки та ягідки, накрити скельцем, закопати. Потім на самоті або з найближчими подружками «провідувати» ці секретики, змітати зі скельця землю, дивитися, що з ними сталося там, всередині в підземному світі. Показати подрузі свій секретик означало впустити її у «свій світ», відкритися.

«Я беру найцінніше, чим я володію, відчужую від себе і, задавши предметам свій порядок, організувавши їх у «красу», «саджаю» скарб у землю, як Джек своє бобове зерно, очікуючи дива. Далі я спостерігаю за тим, як «моє» живе без мене. Роблячи все це, я піддаю себе страшній небезпеці: «мій скарб» може бути знецінений несхваленням друга. Він може бути вкрадений, зруйнований... Друге — страшніше, бо руйнування означає визнання цінності предметів, включених до композиції, але відкидання «краси», тобто — мене як творця. Але, незважаючи на ці небезпеки, ми йдемо на ризик…»
 Світлана Адоньєва «Гра в секретики», 2008
Звісно, у п'ять-сім років ми не могли облекти в слова і повною мірою усвідомити ті смисли, які містила в собі ця дуже поширена гра.
Але наша давня душа таким чином повертала собі втрачений контакт із сакральними просторами, де з «нашим», відокремленим від нас, грають інші сили.

Перервана течія
Оскільки був знищений або знецінений інститут передачі знань від старших роду до молодших через вікові ініціації, войовничий матеріалізм люто висміював будь-який натяк на тонкий світ або духовність за межами «кодексу будівельника комунізму», наша первісна душа відчайдушно шукала контакту з тим, що є в нас, але знаходиться за межами нашого тіла.
Насправді ця начебто дитяча гра була не чим іншим як наївним ритуалом для зустрічі з непроявленим, підземним світом, світом Наві. Ще для дітей це була зустріч із трансформуючою силою смерті. Ми по суті ховали частину себе, щоб знову її знайти, але трохи зміненою.

Не отримуючи таких знань із книжок ні роз'яснень про це від дорослих або з поп-культури, наші дитячі душі створювали ці примітивні ритуали і твердо їх дотримувалися. Мене завжди вражало, наскільки схожою була ця дитяча магія від Києва до Ташкента. І це зайвий раз підтверджує, що десь глибоко під землею всі дерева сплітаються корінням.

Прийми свої дари
Чому зараз саме час згадати свій досвід контакту з прихованими силами, які грають частиною твого, коли вона відокремлена від тебе і ти не дивишся?
Тому що ми з вами в енергіях Самгайну або Осінніх Дідів у слов'ян (23-30 жовтня), коли межа між світами стає зовсім прозорою і ми можемо почути благословення наших предків і подякувати їм за передане життя.

Ми можемо, якщо відкриємося тому, про що давно вже знає наша Душа, взяти у свого Роду той ресурс контакту з тонким світом, який так і залишився незатребуваним. Його не могли нам передати тому, що дітям таке не під силу, а ставши старшими, ми зачинили двері у світ предків, підкорившись матеріалістичній культурі часів своєї юності.

Простір Роду подібний до дерева, всипаного плодами і що чекає того, хто їх зможе зібрати.

Якщо в дитинстві ви робили «секретики», то можете розповісти про це своїм дітям або онукам і навіть разом з ними створити такий, використавши будь-який предмет, який буде для вас символізувати зв'язок між предками та нащадками.

А можете зробити будь-яку практику Самгайну з тих, що є на Сезонах Душі.

Головне – відкривайте ці двері всередині себе не зі страхом і болем, а з вдячністю і готовністю приймати дари, які ваші предки бережно зберігають, очікуючи вашої готовності їх прийняти і зробити на пам'ять про них щось гарне.