За Межами Відстороненості

“Коротше, коли ти в лісі, ти стаєш частиною лісу. Весь, без залишку.

Потрапив під дощ — ти частина дощу. Приходить ранок — ти частина ранку.

Сидиш зі мною — ти стаєш частинкою мене. Ось так. Якщо коротко”

Харукі Муракамі

Іноді ми потрапляємо в яйце. І це не метафора. Це факт.

У яйці погано. Іноді нестерпно погано. Іноді звично-тупо погано.

У ньому сіро, як в обідраному під'їзді старого багатоквартирного будинку.

У ньому гучно, як в занедбаному ангарі.

У ньому душно, як в маленькій кімнаті без вікон із зачиненими дверима.

У ньому одні й ті самі застиглі картинки непомітно змінюють одна одну, повторюються одні й ті самі фрази, і почуття тиснуть груди однаковими сірими каменями.

Скільки можна просидіти в яйці? Іноді годину. Іноді тиждень. Іноді роки. Деякі сидять у ньому все життя, не здогадуючись про те, що крім яйця ще щось існує.

Яйце складається з болю, який захоплює нас цілком і без залишку. Біль буває явним і неявним. Той, що болить неявно, теж біль. Він супроводжується постійним рефреном “ну коли ж це закінчиться”, або “блін, знову це зі мною відбувається! ну за що?!!”. І в яйці нічого більше не існує, крім явного і неявного болю та нав'язливого бажання, щоб “швидше минуло”.

Яйце - це не зло. Воно не прагне нас поневолити і полонити.

Воно не безжалісне і не жорстоке.

Воно реальне і відчутне. І, водночас, його немає.

Яйце - це  ілюзія, Велика Ілюзія Відстороненості. В ній ми бачимо лише свій біль, яким ні з ким не можна поділитися. Тому що це “МІЙ біль”.

Ми створюємо цю ілюзію самі. Не помічаючи цього. Просто ми пропускаємо момент свого авторства. Бац - і яйце вже існує, а ми в ньому.

Впевнена, що ви спостерігали це не раз.

Коли людині погано, коли їй боляче, вона бачить тільки це “погано”, вона відчуває лише цей біль і хоче тільки одного - “щоб це все закінчилося”.

Впевнена, що ви самі бували в яйці і випробували на собі силу Великої Ілюзії Відстороненості, яка народжує самотність, безвихідь і внутрішню істерику.

І якби в такі моменти хтось сильний і спокійний підійшов би і взяв за руку. І сказав би: “Послухай, тобі зараз погано, твоя душа болить від горя і втрати. І єдине, чого ти хочеш, щоб цей біль минув. Але уяви на хвилинку, скільки людей на цій планеті відчувають зараз те ж, що й ти. У сотень, тисяч, десятків тисяч людей прямо зараз, в цю саму мить, теж болить душа від горя і втрати. У кожного своїм особливим болем. Але всі вони переживають той самий досвід, і так само сильно хочуть, щоб цей біль минув. Ти не самотня у своєму болі. Дуже багато хто прямо зараз могли б тобі сказати: “Так, я знаю, що це, я ТАК тебе розумію. І мені боляче. І я хочу, щоб біль минув”. Якби це сталося, у нас би з'явився шанс.

Цей чарівний голос руйнує яйце. Він не скасовує біль. АЛЕ він народжує зв'язок.

Він безслідно знищує Велику Ілюзію Відстороненості. Він дарує шанс побачити те, що всі ми однакові у своєму прагненні відкинути страждання і здобути щастя.

Він дарує шанс відчути, що “наше сокровенне”, таке ж, як і у мільйонів людей.

Він дарує шанс вибратися з клітки своїх ілюзій і диктату віри у власну винятковість!

“Тобі погано прямо зараз? Ти не можеш дочекатися важливого повідомлення і постійно дивишся на годинник?

Уяви, мільйони людей в цю мить, прямо зараз так само, як і ти, чекають важливе повідомлення, так само дивляться на годинник у тривозі і нетерпінні. Ти не самотня у своєму очікуванні. Вони всі, якби могли, сказали б тобі: так, я тебе розумію, я теж чекаю важливий лист, теж згораю від нетерпіння.

Тобі було погано вчора? Тобі потрібно було сидіти на нараді замість того, щоб пливти під вітрилами морською гладдю? Уяви тільки, що тисячі людей в той самий момент, так само, як і ти, мріяли про свіжий морський вітер і біле вітрило, але займалися тим, чим займалися. Кожен з них міг би сказати тобі: о так, я знаю, що ти відчуваєш, я теж так сильно цього хочу.

Тобі може бути погано завтра, через місяць, через рік? Від того, що ти щось втратиш або щось піде безповоротно? Коли це станеться, уяви, що тисячі людей переживатимуть схожі почуття, такий самий біль від втрат. Прямо в той момент, коли твій біль торкнеться твого серця…

Всі ми втрачаємо близьких, переживаємо зраду, ранимо себе і інших, відчуваємо нудьгу і нетерпіння, злимося і плачемо.

І в кожну мить часу,

в будь-яку мить часу,

знайдуться тисячі людей на планеті,

які переживають ті самі почуття, з тих самих приводів, що й ти.

І у вас спільне “сокровенне”.

Страждаєш ти, чи злишся,

плачеш ти, чи нудьгуєш,

помираєш від туги, чи задихаєшся від гніву,

ревнуєш чи ненавидиш…

Завжди є хтось, хто відчуває те ж, що й ти, в ту ж мить, що й ти..."

О, як це неосяжно і грандіозно. Як це невимовно. І точно НЕ БЕЗВИХІДНО. Тому що це все скінченне, все стоншується і минає. Особливо, якщо ми не залишаємося в добровільному вигнанні у своєму ілюзорному яйці. А ризикуємо кинути свій погляд за його межі.

Лама Сопа Рінпоче на одному зі своїх Учень розповідав про те, що одного разу, прилетівши до Америки, його живіт сильно розболівся. Його часто мучать подібні болі, але той раз був особливо сильним. Він навіть подумав, що, можливо, у нього рак. “Рак дуже популярна хвороба зараз. Прямо, як голлівудська зірка”, - пожартував Лама. І ось, відчуваючи сильний біль, він подумав: “Можливо, у мене рак. Навіть якщо це рак, нехай мій біль вбере в себе біль усіх тих, хто зараз переживають страждання від раку.