Ти Думаєш, Що Ти Мовчиш... Мантра Близькості, Що Повернулася

Мантра в перекладі з санскриту означає “знаряддя думки”, “засіб передачі думки”

Мантра налаштовує людину на певний стан.

Прочитайте цей текст будь-яку кількість разів, кратну 3. Спостерігайте за своїми відчуттями. У кожній людині один і той самий текст може “відкривати” свої двері. Будьте уважні до себе.

Ти Думаєш, Що Ти Мовчиш...

Мантра Повернутої Близькості

Присвячується тим, хто написав мільйони листів, що так і залишилися без відповіді...

Буває так, що ти думаєш, що мовчиш.

Ти думаєш, що ти мовчиш, коли не вимовляєш слів.

І справді, слова ж не лунають.

Ти думаєш, що ти мовчиш, коли сидиш під тінню клена, не вимовляючи жодного слова. Клен шелестить листям над головою. І ти думаєш, що мовчиш.

А повз йдуть люди.

Деякі не бачать тебе. Навіть ковзнувши поглядом по твоєму обличчю, не помічають тебе. Тебе немає в їхньому світі. Немає зовсім.

Інші раптом помічають тебе, відводять погляд і одразу ж забувають. Про тебе і твоє мовчання. І ти, виникнувши на мить в їхньому світі, зникаєш знову.

Треті дивляться на тебе. Слухають твоє мовчання. І думають, що чують, про що ти мовчиш. Вони думають, що чують беззвучні слова, які вимовляють твої схрещені руки, або твої прикриті очі. Вони думають, що чують те, про що говорить твоє мовчання, по твоїй напівусмішці або по напружених плечах. Вони думають: “О, я знаю, про що вона мовчить. Це ж так чутно!”. Подумавши так, вони йдуть далі. І ти залишаєшся в їхньому світі трохи довше. А потім так само неминуче зникаєш.

Але є й ті, хто НЕ думає, що чує те, про що ти мовчиш. Вони сідають з тобою під кленом і залишаються. Вони просто є. Поруч. І ти є в їхньому світі.

Їм не потрібно думати, що вони знають те, про що ти мовчиш. Їм достатньо того, що ти мовчиш - про щось або ні про що. Вони знають, що найчесніший шлях - запитати тебе, про що ти мовчиш. І вони йдуть цим шляхом, якщо захочуть. А якщо не хочуть, то просто залишаються сидіти поруч з твоїм мовчанням. Або тим, що здається мовчанням.

Вони знають, що “просто бути” складніше, ніж “думати, що знаю”. Але вони не бояться цієї складності, вони її люблять.

Вони можуть бути поруч з твоїм “чим завгодно” - зі сльозою на твоїй щоці, з твоїм гортанним сміхом, зі страхом у твоїх насуплених бровах, зі стиснутими від гніву пальцями твоїх рук, з твоїми тисячами слів і уривками твоїх сновидінь. З тотальною тобою. Усією. Вичерпною. Граничною. Кінцевою. Вічною. Світлою. Затьмареною. Живою.

І якщо ти раптом помітиш їх… Якщо ти раптом повіриш в їхнє існування… Якщо ти раптом виявиш, що не одна під тінню клена… Ти перестанеш думати, що мовчиш.

Ти будеш просто мовчати. Або мовчати про щось. Або говорити ні про що.

Ти дізнаєшся, що “просто бути” складніше, ніж “думати, що знаю”. Але ти не злякаєшся цієї складності, ти її полюбиш.  

Ти станеш тією, хто теж сідає поруч з чиїмось мовчанням під тінню якогось клена. Просто для того, щоб бути поруч.

“Так відбувається Зустріч”, - раптом зрозумієш ти.

“Так народжується Близькість”, - промовчить хтось поруч.

“Так продовжується Зв'язок”, - прошепоче клен, схвильований вітром.

Крізь дні й години. Крізь життя - минулі й ще не виниклі. Крізь заплутані думки й ясні осяяння. Крізь надію й останню печаль. Крізь усі твої сновидіння, спогади й мрії. Крізь усе це просвічує Зв'язок.

І тоді ти скажеш:

“Я перестану думати, що мовчу. Я буду просто мовчати.

Я перестану думати, що плачу. Я буду просто плакати.

Я перестану думати, що люблю. Я буду просто любити.

Я перестану думати, що прощаюся. Я буду просто прощатися.

Я перестану думати про… Я просто буду з…

Тільки так я побачу того, хто сидить поруч зі мною під цим кленом.

Тільки так я побачу тих, поруч з ким мені захочеться присісти.

Тільки так заблукана Близькість осмілішає, усміхнеться нам і знайде дорогу назад.

Тільки так Зв'язок виявить себе в усіх вітрах, мелодіях і несміливих поцілунках. У всіх “ну як справи” і “мені достатньо, я йду”. У всіх випадкових поглядах і в історіях, яким 30 років”.

Так ти скажеш. І підеш до свого клена. Присядеш у його тіні, заплющиш очі, і будеш мовчати. Просто мовчати. Не думаючи про те, що ти мовчиш.

А поруч сяде той, хто не буде думати, що знає, про що ти мовчиш. Він тихо запитає: “Послухай, ти мовчиш? Про щось, чи ні про що? Якщо хочеш, розкажи. Тому що я хочу чути тебе”.

І все! Ти вдома. Під будь-якими кленами. На будь-яких континентах. У всіх зимах і веснах - прожитих і ще майбутніх. Ти вдома завжди.

Підійми очі вгору.

Дивись на танцюючі гілки клена.

Перестань “думати про…”, почни “бути з…”

Слухай пісню Близькості.

Повертайся.

Дихай.

Будь.