Колись Твоє Обличчя Забудуть... Практика погляду, "кинутого" вперед

“Твого обличчя вже ніхто не пам'ятає. Ніхто не пам'ятає твого імені. Ніхто про тебе не згадує вже дуже давно… Але якби не ти, не було б нікого з тих, хто стоїть зараз перед тобою. Так, ти лише ланка в цьому нескінченному ланцюзі, крапля в цьому нескінченному потоці. Але якби не було тебе, не було б нікого, хто після тебе…”

10 вересня я стільки разів повторила ці слова, дивлячись в очі стільком жінкам, що вони міцно увійшли в мене своєю невідворотною реальністю. Увійшли і оселилися в мені, дозволивши ненадовго, лише на мить, постояти біля краю Незбагненної Таємниці.

Уявіть собі, що вас беруть за руку і ставлять у ряд. Перед вами стоїть вже кілька десятків жінок. За вами незабаром вишикується ще кілька десятків жінок. І коли ви займаєте своє місце в цьому ряду, ви чуєте ці слова: “Твого обличчя вже ніхто не пам'ятає. Ніхто не пам'ятає твого імені… Але якби не ти, не було б нікого, хто стоїть перед тобою…”

Це ряд Предків. Це жіноча лінія роду кожної з нас. І того вересневого дня ми здійснили цей ряд у кількості 90 поколінь.

Це означає, що в ряду Предків стояло 90 жінок, кожна з яких - одне покоління. Багатьом з них я казала: “Твого обличчя вже ніхто не пам'ятає…” І коли вони чули ці слова, їхні обличчя змінювалися.

Ні, вони не лякалися. Їхні очі не наповнювалися жахом і сльозами жалю. Вони не випромінювали обурення і протест. Навпаки. Їхні обличчя ставали серйозними і зосередженими. Ніби вони раптом осягали якийсь секрет, що дає ясність і розуміння чогось дуже важливого.

Так відбувається завжди, коли вголос лунає правда.

Так, ці слова через якийсь час можна буде сказати про кожну з нас. Настане момент - через 100-200-300 років, коли мого обличчя ніхто не пам'ятатиме. Коли, можливо, й ім'я моє буде забуте. Коли все моє наповнене подіями і переживаннями життя залишиться легким пунктиром у моїх пра-пра-пра-онуках.

Це станеться зі мною. Це станеться з вами. Це станеться з кожною людиною, що живе на цій землі.

І якщо часто, вибудовуючи ряд Предків, погляд тягнеться назад, до Джерела, з якого життя прийшло до нас, то цього разу з магічною дією цієї фрази, погляд невтримно спрямовувався вперед, до майбутніх поколінь, які неодмінно забудуть наші імена.

Ми часто шукаємо відповіді на свої питання у своїх сімейних історіях. Ми подекуди прагнемо відкрити сімейні таємниці, розв'язати “вузли” роду, які нас стримують і обмежують. Ми вдивляємося в покоління своїх батьків, своїх бабусь і дідусів, у надії щось зрозуміти, щось усвідомити, щось “виправити”. Це буває дуже важливо і корисно. Це, подекуди, заліковує травми поколінь і дає нам можливість “спробувати бути щасливими”. І це дуже чудово - знати історію свого роду і розуміти, як вона позначається на наших індивідуальних долях.

Але є не менш важливий імпульс, не менш важливий рух - спробувати “кинути” свій погляд на кілька поколінь вперед! У ті далекі часи, коли наші обличчя й імена будуть забуті.

Якщо ви дозволите собі це відчути, вам відкриється щось зовсім неймовірне!

Перше, що постукає у вашу душу - це відчуття “незупинності” життя.

Ви не знаєте стільки імен жінок і чоловіків, які “взяли участь” у тому, щоб ви з'явилися на світ. Ви не знаєте своїх пра-пра-пра-пра-пра-пра- бабусь і дідусів. І тим не менш ви живете, дихаєте, смієтеся і плачете! Так само, колись житиме, дихатиме, плакатиме і сміятиметься хтось, хто не знатиме вашого імені. Хтось, хто завдяки вашому життю колись зможе з'явитися на світ!  І ви будете лише ланкою, лише краплею в потоці, який подарує йому життя і неминуче устремиться далі, вперед.

Відчуття цієї стихійної і неминучої властивості життя дає таку впевненість, таку вкоріненість, таку причетність, що здатне сильно змінити погляд, яким ми дивимося на своє індивідуальне життя.

Це може подарувати вам зовсім іншу систему координат, зовсім іншу ієрархію цінностей.

Ні, це не змінить важливості ваших переживань поточного моменту. Це не знизить ступінь ваших радощів і печалей. Це жодним чином не знецінить насиченість сьогоднішнього дня. Але це дасть таку глибину вашого відчуття життя взагалі. Це породить природну і живу включеність у биття пульсу світу!

Гадаю, що подібні відчуття й усвідомлення здатна подарувати практика “споглядання матерів” у буддизмі Махаяни, коли практикуючий, вдивляючись у будь-яку іншу істоту, сприймає її як свою матір у якомусь іншому його житті (інкарнації).

Друге, що постукає у вашу душу - це відчуття Зв'язку.

Так, саме Зв'язку з великої літери. Не лише зі своєю сім'єю, своїми предками і нащадками. Зв'язку іншого рівня, іншої вібрації. Кидаючи навіть побіжний погляд на багато поколінь вперед, ви можете буквально відчувати те, як ваше життя пов'язане з Майбутнім! І точно так само, як воно визначається минулим, воно може визначатися і буквально запліднюватися майбутнім!

Особливо “дзвінко” це помітно в наших виборах партнерів. У тих союзах, в яких народилися діти. Ці союзи виникали “з майбутнього”. Адже діти, народжені в них, устремляли частину нас вперед, назустріч тим, хто неминуче забуде наші імена.

Це безцінні подарунки погляду, “кинутого” вперед.

І щоб якомога повніше їх прийняти, спробуйте зробити одну практику, ідея якої народилася в мене, коли я вибудовувала ряд предків з 90 поколінь.

Візьміть конверт, аркуш паперу і ручку.

Побудьте деякий час у тихій самоті.

Уявіть себе, що стоїте в довгому ряду. За вами кілька десятків жінок. Перед вами кілька десятків жінок. Ви - частина цього ряду. Ви - необхідна ланка цього ланцюга. Ви - частина цього потоку.

Коли ви повністю відчуєте себе включеною в цей ряд, візьміть аркуш паперу і ручку, і почніть писати листа. Тій, хто стоїть першою в цьому ряду, набагато попереду вас.

Почніть його так:

“Я - та, чиє ім'я ти не знаєш. Та, чиє обличчя ти не пам'ятаєш. Я жила задовго до тебе. І волею долі стала тією, без кого твоя поява на світ була б неможливою… Сьогодні сталося так, що мій погляд устремився на тебе. На ту, що ще не народилася і не народиться багато років. І мені захотілося тобі дещо сказати…”

А далі пишіть те, що підкаже вам серце. Те, що ви почуєте у своїй душі.

Ваш лист може бути дуже багатослівним,