Три Квіткові Медитації з Ошо Дзен Таро

Три короткі медитації для зупинки “внутрішнього бігу” та тривог.

Згадуючи літо цими зимовими днями...

Липневий сад оживляє образи Ошо Дзен Таро. Прогуляйтеся садом без очікувань. Зберіть те, що проситься вам у руки. Відкрийтеся переживанню неквапливості та розслабленості. І ваша душа буде вам вдячна...

“Травинка так само потрібна, як і найвеличніша зірка.” (Ошо)

Кілька колосків, гілочка квітучого материнки - і ми занурюємося у вигини П'ятірки Хмар.

Товстий деревний стовбур і витончений гнучкий бамбук. Порівнювати їх безглуздо. Намагатися зрозуміти “що краще, що гірше” - безглуздо. Вони такі різні. Вони так доповнюють і підкреслюють один одного. Як чорнильне небо підкреслює сріблясто-мерехтливий диск місяця. Як жіноча чуттєвість доповнює чоловічу раціональність. Як смерть відтіняє життя.

Порівняння не має сили. Композиція має силу і красу.

Вдих непорівнянний з видихом. Але вони не існують один без одного.

Все в нас доповнює одне одного.

Всі ми доповнюємо когось своєю унікальністю. Все навколо доповнює нас чимось своєю неповторністю.  

Ти забуваєш про порівняння, і ти злітаєш вище хмар. Тонкість колосків і аромат липневого материнки сплітаються в одному образі твоїх снів. І ти співаєш: “Я - частина прекрасного візерунка, який виникає сам по собі. І, злітаючи над хмарами, я можу бачити його дзвінку красу”

“Природа не б'є в барабан, коли вона виражається у квітці,

не грає панахид, коли дерева дозволяють своєму листю опадати” (Ошо)

Соковиті чорнобривці і всепроникна плеть смарагдового хмелю - і ми поринаємо в іскри Трійки Вогню.

Слухати шепіт природи можливо лише тоді, коли все затихає всередині.

Коли не потрібно нічого запам'ятовувати, не потрібно нічого копити, не потрібно нічого залишати “про запас”.

Коли ніхто не біжить вперед, до якихось майбутніх цілей.

Коли ніхто не прагне назад - до якихось минулих спогадів.

У цій єдиній точці “зараз” чутний шепіт природи. І спочатку здається, що з тобою починають говорити дерева і трави, краплі роси і сухий лист.

Але насправді це говорить твоє серце, яке пробуджується в цій єдиній точці “зараз” від шелесту дерев і трав, від дзвону крапель роси, від шурхоту сухого листя.

Ти забуваєш про біг. Ти розчиняєш свою тривогу “про щось” у чистій воді прохолодних струмків. Ти відпускаєш себе на свободу, що пахне терпкими чорнобривцями. Ти дозволяєш сонцю цілувати твої плечі.

І якщо на твоїх очах з'являться сльози, ти прошепочеш: “Які гарні сльози, схожі на довгоочікуваний липневий дощ…”

“Коли плід дозріває, він сам падає з дерева” (Ошо)

Шовкове листя шавлії і малинова глибина жоржини - і ми занурюємося в мерехтіння Дев'ятки Веселки.

Відпустити те, що вже дозріло. Не утримувати стиглі яблука на своїх яблунях. Не плакати над пелюстками квітів, що осипаються. О, як це просто! І як це неймовірно складно.

Нас вчили тримати. Але не вчили відпускати.

Нас вчили сумувати при розставанні. Але не вчили святкувати завершення.

Нас вчили чіплятися. Але не вчили спокійно слідувати плином часу.

Але хто може утримати дозрілі вишні на гілках?

Хто може зупинити настання заходу?

Хто може скасувати осінь?

Хто може повернути вже вимовлені слова назад?

І якщо ніхто на це не здатен, то навіщо витрачати сили на жалкування.

Твої руки м'які і вільні. Вони відкриті і розслаблені. Ти нічого не притягуєш і не відштовхуєш. Ти дивишся на стиглі вишні і відчуваєш у роті їхній пряно-кислий смак. Єдиний смак, який може бути у вишні. І твоя душа знає секрет про правильний час, який завжди з тобою.

Всі міні-букети зібрані в саду Студії Сезонів Душі, де ми завжди раді гостям!