22 Дотики. Медитація Енергія Балансу

Спрямоване фантазування (або метафоричні транси) - найпотужніша техніка, здатна відкрити ваші приховані ресурси. Вона веде діалог з вашим несвідомим, оминаючи свідомі обмеження. Вона має ту ж природу, що й медитації, мантри, молитви. Якщо на додаток до тексту ви використовуєте ще й зоровий образ, ви посилюєте дію техніки.

Медитація "Енергія Балансу"  вмикає у вас глибинне відчуття рівноваги, властиве вашій Первозданній Душі.

Душа завжди знає, що все перебуває в рівновазі. Навіть, якщо щось здається несправедливим. Навіть якщо щось виглядає неправильним. Такими речі бачить розум - розділеними, спотвореними, вирваними з глобального космічного контексту. Душа ж знає - Рівновага в усьому. Весь всесвіт пронизаний Балансом.

І нехай вас не відволікають космічні метафори. Це не означає, що Баланс і Рівновага не мають стосунку до вашого повсякденного життя!

Будь-який ваш день може перетворитися на хаос, безладдя і незібраність. Будь-яка подія може викликати у вас обурення відсутністю справедливості. Будь-яка дрібниця може відгукнутися у вас вигуком: “Це не чесно!”. У тому випадку, якщо ви втратили зв'язок зі своїм внутрішнім відчуттям Балансу.

Цей метафоричний транс допоможе вам повернути втрачений зв'язок.

Перед тим, як читати текст метафоричного трансу, уважно вдивіться в картинку. Це 8-й з 22-х Старших Арканів Таро “Баланс”. І в ньому міститься символічний ключ до секрету Рівноваги.

Просто дивіться на нього і дихайте. І тільки коли ви відчуєте, що час настав, починайте читати текст. Прочитайте його спочатку мовчки, а потім вголос. Повертайтеся до нього щовечора найближчі кілька днів. І спостерігайте, як резонує ваша Душа…

Вдих - Видих

Брати - Давати

Наближати - Відпускати

Сміятися - Плакати

Народжувати - Ховати

Любити - Ненавидіти

Спати - Прокидатися...

Все взаємопов'язане. Все в рівновазі. Без ночі не буває дня. Без зими не настає весна. Без болю не буває мудрості. Без тіні не буває світла.

Твій перший несміливий поцілунок не зник. Він залишився з тим, кому ти його подарувала.

Твої перші сльози кохання не випарувалися. Вони виростили у твоїй душі паростки надії та сміливості.

Твоя перша перемога не забулася. Вона дала силу джерелу віри в себе.

Пам'ять ненадійна. Душа ж зберігає всі ці зв'язки: всі твої “дякую”, “прощаю”, “забуду”, “не дозволю більше”, “вірю”, “це зробила я”, “відпускаю”, “так!”, “це мені?!”, “боляче”, “я щаслива”.

Душа тче з них покривало для твоїх сновидних ночей. На ньому - чудесні птахи і квіти з чарівних лісів, в яких відпочиває твоє серце. На ньому - всі кольори веселки, що перетворюються на струмені сріблястих джерел. Укутавши плечі цим покривалом, ти бачиш сон про найдзвінкішу правду на світі!

Заплющ очі. Розчини серце. Слухай…

“Я - чуйний Канатохідець. Під моїми ногами - натягнута струна. Мої руки розкриті назустріч вітру. В моєму серці - спокій і віра в себе…

Я йду крок за кроком, обережно ступаючи, не дивлячись вниз....

Я - сама Рівновага, тонка і хитка…

Над моєю головою - бабки з прозорими крилами. Вони майже невагомі, але якщо хоча б одна сяде на моє плече, мені доведеться балансувати, щоб не впасти...

Я йду крок за кроком. Мій погляд спрямований вперед. Зараз для моїх очей настав час дивитися вперед. Але коли я дійду, я обернуся і подивлюся назад. Тому що для моїх очей настане час дивитися назад...

Все, що мені потрібно, я знаходжу в собі - гнучкість, впевненість і страх. Тому що без страху не можна виходити на тонку струну. Він - помічник і провідник. Він - друг, який робить гострим мій погляд і чуйними мої стопи. Але коли я дійду, страх скаже: “Я більше не потрібен”, - і піде до часу...

Я як птах, що ширяє на струменях вітру просто розкривши крила…

Я як квітка-парасолька клена, що кружляє спіраллю в напрямку родючого ґрунту…

Я як урівноважені терези, що зважують міру всіх речей…

Я знаю, те, що виглядає злом, може обернутися добром. І те, що здається добром, раптом перетворюється на зло…

Я знаю, що посмішка може ховати біль..

Я знаю, що сльози можуть приносити свободу…

Я знаю, що свобода може обернутися кліткою, а слова можуть не значити нічого…

Я це знаю, роблячи кожен свій крок по тонкій струні. Я це побачу, коли настане час погляду назад...

І я дихаю… Коли вдихаю, я беру, а коли видихаю - віддаю… І серце співає мені пісню про те, що немає іншої правди, крім балансу… немає іншої істини, крім рівноваги… Адже моє серце - точний метроном, що рахує мої кроки по тонкій натягнутій струні..."