Як ми програмуємо Долю. Ти є ті історії, що розповідаєш про себе

Стеж за своїми думками - вони стають словами.
Стеж за своїми словами - вони стають вчинками.
Стеж за своїми вчинками - вони стають звичками.
Стеж за своїми звичками - вони стають характером.
Стеж за своїм характером - він визначає твою долю.

Борис Пастернак

Наша свідомість лінійна. Або навіть прямолінійна. Більшість людей вірять у таку послідовність подій: спочатку з нами щось відбувається, а потім ми про це розповідаємо.

Трапилося з нами перше незабутнє кохання - яскраве, пристрасне, всепоглинаюче, прекрасне, драматичне. І тільки після цього ми про нього розповідаємо. Воно стає нашою історією, нашим спогадом, фрагментом роману нашого життя.

Але мало хто замислюється над тим, що тут працює зовсім інша магія. Повністю протилежна.

Наше життя ткається історіями, буквально породжується ними. Ми самі, кожен з нас - це історія, текст. Те, як ми виглядаємо, як ми рухаємося, який одяг вдягаємо, які інтонації використовуємо - все це текст, повідомлення світу й іншим людям, послання. Для дуже тонко вивіреної "цільової аудиторії".

Ось перед нами жінка з опущеними плечима, потухлими очима, приглушеними інтонаціями, в непомітному одязі і з розповідями про те, як "важке життя, несправедливе начальство, бездушний чоловік, байдужі діти", що постійно перемежовуються зітханнями і паузами. Всі, хто з нею спілкується, потрапляють у певну атмосферу, настрій, "сюжет". І тільки небагато хто можуть відразу і точно сформулювати назву цього "сюжету" - "Жінка з Важкою Долею", який спрямований на відповідну цільову аудиторію: тих, хто повинен робити її долю важкою, і тих, хто нескінченно вислуховує її стогони із сумішшю жалю та відторгнення.

Ось перед нами серйозний чоловік на дуже дорогому авто, в "костюмі від…", з трьома вічно дзвонячими мобільними телефонами, не дивлячись роздає чайові всюди, де їх дають. Всі його дії та зовнішній вигляд шлють "термінову телеграму" світу. І тільки деякі здатні її внятно прочитати: "Я - Господар Життя". І у нього є своя цільова аудиторія: ті, хто від нього жадає щось отримати, і ті, з ким він постійно повинен змагатися у ступені крутості.

Ось жінка середніх років у короткій спідничці з рюшами, розкритими очима, злегка розгубленим поглядом, масою "ніжненьких" словечок у мовленні, кокетливою посмішкою і м'якою іграшкою на зв'язці ключів. У свої "майже сорок" вона називає себе Машунею, Натусею, Танюшкою у своїх профілях у соціальних мережах. І це - її послання світу. Як воно називається? Обізнані і чутливі люди скажуть: "Вічна Дівчинка". Та, якій завжди потрібна допомога. Але вона про це не скаже. Тому що її цільова аудиторія сама про все здогадується. Адже її "читачі" - це такі ж вічні діти, як і вона сама, і ті, хто повинні негайно кидатися на допомогу, а через деякий час стрімко втікати втомленими.

Так, у кожного сюжету має бути свій читач. З кожним сюжетом має статися ідеальний збіг. Та, яку "завжди били", повинна знайти тих, хто постійно буде продовжувати цей сюжет. Та, яка завжди всіх рятує, повинна знайти тих, хто надасть їй таку можливість своєю "інвалідністю". Та, хто наповнено і з задоволенням проживає кожен день свого життя, повинна знайти тих, хто розділить з нею її захоплюючу життєву подорож.

Як ми знаходимо своїх "читачів і співучасників"? Різними способами. Але один з них - найдієвіший. Ми розповідаємо історії про себе! Ось тут і починається зворотна магія. Ми думаємо, що розповідаємо історії про своє минуле. Але насправді ми програмуємо своє майбутнє, все більше закріплюючи себе в тому самому варіанті своєї життєвої п'єси, контур якої колись давно накреслили, і зараз просто її уточнюємо і деталізуємо.

Ось канва одного із сюжетів: "У мене було сумне дитинство. Мене часто залишали одну вдома. Пам'ятаю, як я вічно стояла біля вікна, чекала батьків, що пішли в магазин, і плакала, гірко плакала. А вони все не приходили".

А далі повторення-переспіви:

У задушевних розмовах з найкращою подругою: "Так, мене теж часто кидали одну. А я стояла біля вікна і гірко плакала..."

У кабінеті психолога: "Я боюся залишатися одна. Мене часто кидали. Мама з татом йшли, а я стояла біля вікна і плакала, і дивилася на порожній двір..."

Коханому: "Будь ласка, не залишай мене надовго. Батьки мене часто кидали одну. Це було так образливо. Пам'ятаю вікно і себе біля нього. Я дивлюся, плачу і чекаю на них. А їх все немає і немає…"

І зрештою "читачі" правильно розуміють це послання: настане момент, коли їм потрібно піти, зникнути, залишивши героїню біля вікна. Адже рушниця обов'язково повинна вистрілити, чи не так?

Ми часто шукаємо витоки своїх бід, вічно повторюваних у нашому житті ситуацій і проблем. Ми читаємо книги і слухаємо лекції. Ми відвідуємо психологів і продовжуємо розповідати їм свої історії. І ми так рідко здогадуємося спрямувати свою увагу саме на ці історії. На те, що ми розповідаємо про себе. На те, чим ми програмуємо своє майбутнє.

У Особистій Фінансовій Кармі ми будемо досліджувати цю тему докладніше.

Але навіть перший крок, яким є Практика "Розкажи про Себе" може стати для вас відкриттям і яскравим усвідомленням того, а чому у вашому житті відбувається те, що досі здавалося вам випадковістю або немилістю долі.

Практика "Розкажи про себе"

Ця практика спрямована на усвідомлення свого життєвого сценарію через роботу з П'ятим Енергетичним Центром - чакрою звуку, яка забезпечує відкриття інстинкту самовираження.

"Згадай зараз зближення з будь-якою людиною. Згадай, як спочатку все складалося ритуально і за правилами. "Скільки років, де працюєш, сім'я, діти, що подобається, як любиш відпочивати..." Все в межах "загальнодоступних фактів". Не більше, ніж можна виявити про тебе в соціальних мережах. Картинка, з чітким переліком пунктів. І це нормально. Не будеш же відразу звалювати на іншу людину всі деталі і подробиці свого багатогранного життя і глибокого внутрішнього світу. Так само, як і у неї з ходу це не будеш виловлювати.

Але ось настає поворотний момент. Ось він, чарівний клацок магічної і незбагненної властивості. Щось змінюється в просторі між вами і виникає вона, та сама, перша "задушевна бесіда". Раптом тобі захотілося дізнатися більше про людину, з якою ти говориш. І про себе теж розповісти більше - не тільки те, що видно всім, а більше...

Пам'ятаєш такі моменти? Напевно, пам'ятаєш. Це саме те, в що ми зараз будемо вдивлятися.

Найближчі три дні ти будеш згадувати ті історії про себе, які ти розповідаєш в першу чергу в ті моменти, коли виникає зближення з іншою людиною, та сама "задушевна бесіда". Ти здивуєшся, як їх небагато. Максимум 10. Деякі смішні, деякі героїчні, деякі драматичні. Іноді трагічні.

Твоє завдання - згадати всі історії, які ти в першу чергу розповідаєш про себе при більш близькому знайомстві з людиною.

Найближчі три дні ти будеш їх записувати.

Запиши їх під назвою:

"Мої історії про себе, які я розповідаю в момент зближення з людиною"

Починай перечитувати історії про себе. Тепер придумай кожній з них назву. Уяви, що це історії не про тебе, не про твоє життя. Ти просто їх почула від інших людей. Почула і подумала: а як би я їх назвала?

Запиши Назви своїх історій.

Коли всі історії будуть названі, уяви собі образ людини, яка розповідає про себе такі історії. Подумай, що спільного у всіх історій. І придумай цій людині "індіанське ім'я". Наприклад: "Та, Хто Легко Йде по Життю", або "Та у Кого Завжди Несподівано Трапляється Щось Жахливе!".

Це той образ, який оселяється у