Советы от Таро

Скоро зима. Ще недавно багатобарвні картинки поступово втрачають яскравість, тони й напівтони вицвітають, невблаганно прямуючи до лаконічної чорно-білої гами. У такі дні я згадую своє дитинство, коли одним із моїх улюблених занять було спостерігати, як мій тато друкує фотографії. Це було довге, складне й таємниче для мене маленької заняття.

Кольорові тоді робилися тільки у фотоательє, а домашні фотоальбоми складалися виключно з чорно-білих фото. Напевно, і у ваших сімейних альбомах є такі. Одного разу, заради жарту, тато надрукував для мене негатив з однієї з фотографій. Результат був несподіваним як для нього, так і для мене. Тобто несподіваною була моя реакція.

З цього дня на моє прохання кожна з фотографій друкувалася у двох варіантах – «негатив» і «позитив». Я розкладала їх попарно і годинами, переводячи погляд з однієї на іншу, спостерігала, як чорні без жодної сивої волосини шевелюри перетворюються на білосніжні, як компанії весело сміються «негрів» грають у волейбол на Комсомольському острові, чорні човни пливуть білою рікою під чорним сонцем, як наречені в чорних фатах і сукнях усміхаються рідним і близьким, а люди в білих одежах плачуть на поминках.

Мене зачаровувало, як змінюючи чорне на біле й навпаки можна отримати два абсолютно різних сенси одного й того ж фото. Іноді я захоплювалася цією грою настільки, що переставала розуміти, де чорне, де біле і який із знімків справжній. Батьки завжди повертали мене до реальності.  

І зараз я думаю про те, як майстерно ми навчилися «розфарбовувати» своє життя, химерно надавати йому нюанси й відтінки, заповнювати його милими дрібницями й віртуозно надавати подіям і ситуаціям різноманітний і зручний нам сенс. І в цьому «буянні фарб» ми іноді перестаємо розуміти й усвідомлювати «де чорне, де біле».