Найтемніший час буває перед світанком…

Твій розум обмежений. Твоя душа безмежна…

Твій розум молодий - йому стільки ж років, скільки тобі. Твоя душа позачасова - їй стільки ж років, скільки цьому прекрасному Світові…

Твій розум знає стільки, скільки може в себе вмістити. Твоя душа знає стільки, скільки вміщує в себе Всесвіт…

Твій розум чорно-білий - він бачить контрасти і створює порівняння. Твоя душа багатобарвна - вона тче химерні візерунки і поєднує непоєднуване....

Твій розум залежний - він слідує законам суспільства і підлягає його оцінкам. Твоя душа вільна - вона слідує законам Природи і творить Міфи…

Твій розум мешкає у чоловічому світі. Твоя душа блукає у світі жіночому… Саме тому вони так потрібні одне одному.

Розум без душі - плоский і однозначний. Душа без розуму - відірвана від реальності.

Там, де сильний розум, душа поступається місцем і пропускає його вперед. Там, де сильна душа, розум замовкає і тихо спостерігає, як твориться поезія..

Бувають такі моменти, коли нам здається, що настала суцільна темрява. Що хмари згустилися, все заплуталося і зрозуміти нічого неможливо. І життя стає схожим на страшний сон, з якого так хочеться стрімко прокинутися, випірнути з цієї нереальної реальності. Так, як у дитинстві, прокинувшись під час страшного кошмару, хвилину ще боятися, а потім раптом зрозуміти - о, це був просто сон.. страшний сон, який більше не повернеться..

У такі моменти розум безсилий. Він не може стати нашим помічником і провідником. І тоді потрібно довіритися своїй душі.

Зараз, перед Місячним Затемненням, у нас можуть траплятися такі стани. Їхня природа - місячна. І провідником у такі періоди може стати місячна частина нашої Душі.

Подивись на цю картинку. Всі ми проходимо цю частину шляху. По тонкій стежині темної ночі, в якій так легко злякатися маленької корчі, що відкидає жахливу тінь у молочному місячному світлі…

Тоді варто покликати Її - місячну частину своєї Душі.

Вона завжди жила в тобі.

І як тільки ти її покличеш, вона з'явиться - вся соткана з Місячного Світла.

На її тонких зап'ястках - браслети з мерехтливих опалів і місячних каменів.

На її шиї - срібні нитки з ніжними перлами.

Її одежі димчасті.

Її ноги босі.

Її погляд затуманений.

Її рухи плинні.

Її голос, як тиха пісня…

“Я - це ти. Я - частина твоєї Душі, яка блукає місячними ночами по тонких стежинах уздовж прибою..

Я чую шелест крил кажанів, і вони вказують мені шлях.

Я бачу мерехтіння тендітних світлячків, і вони ведуть у бік Дому.

Химерні тіні не обдурять мої очі. Вони не налякають мене і не зіб'ють зі шляху.

Пугукання сов не змусить мене завмерти в тривозі. Сови - мої подруги і повірениці.

Я не боюся темряви. Я - її дитя і її продовження.

Я знаю те, про що забуває твій розум: найтемніший час буває перед світанком.

Я знаю, коли потрібно продовжувати шлях, навіть якщо тобі здається, що все втрачено і нічого не вийде.

Я знаю, коли потрібно зупинитися і трохи почекати, навіть якщо тобі здається, що треба нестися вперед, не зупиняючись.

Я чутлива, як Вовчиця.

Я відгукувана і віддана, як Чорний Лебідь.

Я швидка, як Гірська Лань.

Я витривала і сильна, як Сріблиста Тюлениха.

Я - твої інстинкти, твоя чуттєвість, твоя інтуїція.

Я проведу тебе такими стежками, яких твій розум боїться, як пекла. А вони - мій Дім, мій Сад, мій Первозданний Ліс…

Довірся мені. Йди за мною. Зупиняйся разом зі мною.

Дивись моїми очима.

Слухай моїми вухами.

Співай Місячну Пісню моїм сріблястим голосом.

І тоді ти раптом згадаєш, що найтемніший час буває перед світанком…”