Таро Метаморфоз. Четвірка Чаш

Прекрасна, як Афродіта, вправна, як Афіна, тче вона свою нитку. Нескінченну, тонку, прозору. Ніби взяту з невагомих крапель туману, в яких грає сонячне світло, і вони починають мерехтіти золотом.

Її ткацтво всюди - між гілками дерев, серед листя, у найглухіших куточках, в осінньому повітрі. Але хто милується її мистецтвом? Хто заглядається на химерні візерунки?

Але вона продовжує ткати і ткати. Вона не може зупинитися. Вона сама - нитки, дерево, листя, квіти, повітря. Вона мусить. Вона народжена для цього. І інакше бути не може.

Якби вона могла пам'ятати, вона б згадала прекрасну богиню, перед мистецтвом ткацтва якої вона кусала губи, намагаючись заглушити свій сором. Якби у неї була пам'ять, вона б згадала, як упевнилася у своїй досконалості, у тому, що краще ткати не може ніхто. Якби вона була здатна пам'ятати, вона б зрозуміла, що порівняння - отрута, яка не дала їй шансів захопитися тією, хто краще за неї ткала візерунки. Захопитися і зрадіти тому, що світ здатний творити красу!

І не було б гіркого сорому і розчарування. І не було б відчаю, що штовхнув її на останній крок безсилля. І зілля Гекати теж не було б. І не довелося б їй ткати вічність павутиння найтонших ниток - без почуттів, без пам'яті, без думок.

Павутиння перетворень. У ній - історія про досконалість, яка недосяжна ніким і ніколи.

У четвірці Чаш Таро Метаморфоз використано мотив міфу про Арахну у викладі Овідія (Овідій "Метаморфози")