Міст Закоханих. Містичний Київ

Ми зустріли цих хлопців у Чарівному Лісі. На Чарівний Ліс перетворився Маріїнський парк у Києві. Кілька днів поспіль його натхненно прикрашала Зима блискучим снігом, що змінював обриси алей, дерев, ліхтарів та садових лавок. Грудень творив витончену графіку з тонких гілок, мережевих огорож, візерунків ґрат та снігових розсипів. Сніг: то полотно, то фарби, то щось інше...
У цьому святі достатку і, водночас, стриманості ми підійшли до Моста Закоханих. Він був порожній. Сніг, що падав, створював димчасту пелену, крізь яку контури перил Моста, ліхтарі та дерева набували примарних обрисів. Ми завмерли і втратили відчуття часу та реальності.
Але тут з'явилися вони. Спочатку - легким контуром у пелені снігу, що падав, з того боку моста. Потім - ближче й яскравіше. На середині моста вони нас помітили, ми впіймали їхні помахи рук.
Я, не переставаючи, їх фотографувала, а вони, наближаючись, ставали все красивішими! Зустрівшись на Мосту, я сказала їм "дякую". "Дякуємо Вам!!", - відповіли вони мені.

Вже сидячи в поїзді й розглядаючи їхні обличчя на моніторі комп'ютера, я думала - а за що ми дякували одне одному? За що я сказала їм "дякую"? За те, що дозволили себе сфотографувати? За те, що посміхалися мені, змішуючи свої посмішки з іскристими сніжинками? За те, що зробили завершеною картинку Моста Закоханих, перетворивши міф на реальність? За їхню привітність? За їхню досконалу відповідність тлу? За їхнє щастя, що заповнило Міст, парк, Київ, Світ?...
Ми так звикли до ідеї самовідданості в коханні. Ці образи увійшли в нашу свідомість з дитячих років. Про них нам розповідали романи, повісті й оповідання. Фільми підхопили їхню естафету, розповідаючи нам про силу самопожертви, про готовність піти на страждання в ім'я...
Так, справді, ці образи зрозумілі й прості. Якщо любиш, готовий терпіти, жертвувати, позбавлятися, відмовлятися...
Заради кохання можна багато чого витерпіти. Заради коханих можна від багато чого відмовитися. Можна жити для коханих дітей, позбавляючи себе багато чого. І це так зрозуміло. Це просто. І, найголовніше, очевидно. Відмовляєшся, терпиш, позбавляєшся, значить - любиш! Не піддається сумніву і не оспорюється таке самовіддане кохання. Та так, що це стало найпростішим способом заявити про свої почуття. І нікого не хвилює те, що ця самовідданість і жертовність лягає тяжким тягарем на плечі коханих, чоловіків, дружин, дітей... Усіх тих, на кого вона спрямована.
Ми практично не пам'ятаємо  про те, що кохання - це і радість, і щастя, і задоволення. А якщо й згадуємо, то тільки у зв'язку з тим, що нас мають винагородити цим за нашу самовідданість. Ненадовго. На день-два. А після - знову терпіти й самозрікатися. Нам і на думку не спадає те, що якщо ми когось любимо, то найкраще, що ми можемо зробити для цієї людини - це бути щасливими. Не жертвувати, не терпіти, не присвячувати життя, а ризикувати бути щасливими щодня.

Для люблячого чоловіка щасливі очі його коханої - найвище благословення. Для люблячої жінки щасливий тихий сміх її коханого - невимовне блаженство. Для люблячих дітей щасливі обличчя їхніх батьків - сокровенний дозвіл їм самим бути щасливими!
Ми так часто намагаємося страждати в ім'я кохання. І так недбало забуваємо бути щасливими заради нього.
Ці двоє з чарівного Моста Закоханих ще пам'ятають про це. У моїй історії вони будуть пам'ятати про це завжди. Вони не почнуть змагатися в тому, хто відмовиться від більшого заради їхнього кохання. Вони ніколи не навчать цьому своїх дітей, живучи тільки заради них, жертвуючи для них багато чим. Вони не заборонять своїм дітям бути щасливими, зустрічаючи їх понурими й нудними обличчями, що говорять про те, що нічому більше радіти. Вони не залишаться на сторінках сімейного альбому прикладом і зразком самопожертви та терпіння.
Ні. У моїй історії вони залишаться на Мосту Закоханих у містичному Києві зі своїми щасливими посмішками, переплетеними зі сніговим мереживом грудневої графіки. Вони будуть говорити "дякую" людям, що зустрічаються їм. За те, що вони поділили з ними їхню радість. За те, що ці люди стали мимовільними свідками їхнього благословення. За те, що все, що нам потрібно - це любов... Ла-ла ла-ла-ла...